Прокляття Фауста

Ця чудова книга захопила мене від самого початку. Я не міг відкласти її убік. Читав безперервно, під час їжі, у театрі, на вулиці, скрізь.” Так і сталося, що, коли Гектор Берліоз у 1828 році відкрив для себе першу частину драми про Фауста, Ґете увійшов до «святої трійці» композитора, поруч із Вергілієм та Шекспіром. На одному диханні Берліоз поклав на музику окремі фрагменти з віршованого перекладу Жерара де Нерваля та опублікував їх під назвою «Вісім сцен із Фауста». Через вісімнадцять років, подорожуючи “Австрією, Угорщиною, Богемією та Сілезією”, композитор вирішив повернутися до цього матеріалу й створити повноцінну оперу «Прокляття Фауста», під час роботи над якою його охопила така сама творча лихоманка: “Узявшись до роботи, я писав нові фрагменти, щойно надходили творчі ідеї. Складав партитуру коли і де тільки було можливо – в екіпажі, у поїзді, на пароплаві”. Неначе одержимий “прагненням надто великого серця й душі, яка жадає примарного щастя”, Берліоз злився воєдино зі своїм творінням. Голос, волаючий до “безмежної, непроникної та гордої природи”, цілковито належить самому композитору, його надзвичайно широкий діапазон виходить за межі традиційних форм, перетворюючись на симфонічно-оперну мрію. Вивільнення прихованої сили цієї драматичної легенди є постійним викликом, який з готовністю приймає режисер-постановник Алвіс Германіс. Філіпп Джордан диригує першою частиною «Берліозівського циклу», який триватиме протягом кількох сезонів. Також відзначимо повернення на сцену Паризької опери Йонаса Кауфмана та Бріна Терфеля.